Людське мислення, здатність до творчості – найбільший дар природи. Дуже важливо розуміти, що даром цим природа зазначає кожної людини. Але так само очевидно й те, що свої дари вона порівну ділить і когось нагороджує щедро, не економлячи, а когось обходить стороною. Обдарованим ж прийнято називати того, чий дар явно перевершує якісь середні можливості, здібності більшості.

Ідея нерівномірності цього розподілу цілком очевидна, проте не всі з нею згодні. Якось, сміючись, Монтень помітив, що з усіх здібностей Бог найбільш справедливо розподілив розумові – бо ніхто не скаржиться на їх недолік.

Багато фахівців називають обдарованістю генетично обумовлений компонент здібностей. Цей генетично обумовлений дар значною мірою визначає як кінцевий результат (результат розвитку), так і темп розвитку. Зовнішнє оточення, або, як кажуть у фаховій літературі, середовище і виховання, або пригнічують його, або допомагають цьому дару розкритися. І подібно до того, як ювелір може перетворити природний алмаз в розкішний діамант, сприятливе навколишнє середовище і кваліфіковане педагогічне керівництво здатні перетворити цей природний дар в видатний талант.

Ця проста і, здавалося б, очевидна думка з великими труднощами пробивала собі дорогу у вітчизняній педагогіці і педагогічній психології. Багато в нашій батьківщині не хотіли і до сих пір не хочуть «чекати милостей від природи». Звідси і ідеї про те, що немає дітей обдарованих і нет не обдарованих. Є лише ті, кого правильно або неправильно навчали і виховували, «немає поганих учнів, є погані вчителі …».
Шкода розчаровувати цих людей, але природа не живе по їх установкам, у неї свої закони і правила розподілу дарів, і мабуть, свої уявлення про справедливість і рівновазі.

Останнім часом багато стало змінюватися, і термін «обдарованість» знову став використовуватися в професійній літературі. Але суперечки не закінчені.